flag Судова влада України

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Аналіз причин скасування судових рішень та направлених на новий розгляд Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у першому півріччі 2018 року

Аналіз

причин скасування судових рішень та направлених на новий розгляд Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду

у першому півріччі 2018 року

 

На виконання листа Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду  Луганським окружним адміністративним судом здійснено аналіз причин скасування судових рішень та направлених на новий розгляд Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у першому півріччі 2018 року.

Об'єктом дослідження даного аналізу були судові рішення Луганського окружного адміністративного суду, які скасовані та направлені на новий розгляд Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у першому півріччі 2018 року.

Метою даного узагальнення є виявлення проблемних питань та найбільш характерних порушень, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, а також забезпечення однакового та правильного застосування норм матеріального та процесуального права, з метою забезпечення захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів як фізичних осіб, так і юридичних осіб.

 

Статистичні дані

 

У І півріччі 2018 року Верховним Судом переглянуто 118 справ та матеріалів Луганського окружного адміністративного суду.

За результатами перегляду рішень Луганського окружного адміністративного суду касаційною інстанцією були прийняті наступні рішення:

- скасовано рішення ЛОАС та ДААС, прийнято нове– 3 (2,5% від загальної кількості переглянутих в касаційному порядку);

- скасовано рішення ЛОАС та ДААС, справу направлено на новий розгляд – 13 (11% від загальної кількості переглянутих в касаційному порядку);

- скасовано рішення ЛОАС та ВАСУ, рішення ДААС залишено в силі- 1 (0,8% від загальної кількості переглянутих в касаційному порядку);

- скасовано рішення ДААС, рішення ЛОАС залишено в силі- 4 (3,4% від загальної кількості переглянутих в касаційному порядку);

- рішення ЛОАС та ДААС-залишено без змін – 63 (53,4% від загальної кількості переглянутих в апеляційному порядку);

- рішення ДААС-залишено без змін – 10 (8,5% від загальної кількості переглянутих в апеляційному порядку);

- касаційну скаргу залишено без розгляду/повернуто та інші – 24 (20,3% від загальної кількості переглянутих в апеляційному порядку).

 

Слід зазначити, що в І півріччі 2018 року Верховним Судом скасовані та направлені на новий розгляд 13 судових рішень Луганського окружного адміністративного суду за різні роки, а саме: за 2013 рік – 1 рішення; за 2014 рік – 2 рішення; за 2016 рік – 2 рішення, за 2017 рік – 8 рішень.

Усі скасовані рішення Луганського адміністративного суду та направлені на новий розгляд зі спорів з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства: №№ 2а/1270/7354/2012, 812/8730/13-а, 812/457/16, 812/957/16, 812/1611/16, 812/168/17, 812/1413/16, 812/1412/16, 812/641/16, 812/166/17, 812/10503/13-а, 812/1100/16, 812/1257/16.

Як показала судова практика, спори щодо адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, виникають у зв’язку із оскарженням суб'єктами підприємницької діяльності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - органу податкової служби.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України.

 

Підстави скасування судових рішень

Підставою для скасування судових рішень практично у всіх випадках стало те, що судом першої інстанції не досліджуються в повному обсязі обставини справи та належним чином не оцінюються докази, допускаються порушення норм матеріального права, зокрема, щодо вірного тлумачення норм права.

Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу також на те, що Луганським окружним адміністративним судом при вирішенні даної категорії спорів не в повній мірі застосовується принцип офіційного з’ясування усіх обставин у справі.

Принцип офіційного з’ясування усіх обставин справи полягає в тому, що суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об’єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

 

Справа № 2а/1270/8688/20 суддя Яковлев Д.О. (Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Нікітіної Тетяни Григорівни задовольнити. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 у справі № 2а/1270/8688/2012 скасувати. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04.12.2012 у справі № 2а/1270/8688/2012 залишити в силі).

 Постановою Луганського окружного адміністративного суду 04.12.2012 адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 19.10.2012 № 0000471704, від 19.10.2012 № 0000511704, від 19.10.2012 № 0000481704, від 19.10.2012 № 0000521704. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 20.02.2013 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04.12.2012 скасував. В задоволенні позовних вимог відмовив. 

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Фізична особа-підприємець Нікітіна Тетяна Григорівна оскаржила його в касаційному порядку.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 та залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04.12.2012.

В обґрунтування своїх вимог Фізична особа-підприємець Нікітіна Тетяна Григорівна посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України.

Суд касаційної інстанції заначив, що відповідно до норм законодавства є підстави для висновку, що матеріали документальної позапланової перевірки, проведеної на виконання постанови слідчого, можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення лише після винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 27.01.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві, Державної податкової адміністрації України, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі, що розглядається, суди встановили, що на момент прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, а також на момент вирішення спору в попередніх судових інстанціях у відповідача не було відомостей про прийняття судом рішення в кримінальній справі № 10/12/8026, в межах якої проведено документальну перевірку позивача.

За таких обставин, підтримані Донецьким апеляційним адміністративним судом доводи контролюючого органу про правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ґрунтуються на нормах Податкового кодексу України, чинних з 04.01.2013 (набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів” від 20.11.2012 № 5503-VI), а не чинних на час виникнення спірних правовідносин (проведення контрольного заходу та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в жовтні 2012 року).

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції скасував постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04.12.2012, яка відповідає нормам закону.

 

- справа № 2а/1270/7354/2010 суддя Захарова  О.В. (постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 у справі № 2а/1270/7354/2012 скасувано. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції).

Публічне акціонерне товариство “Луганськтепловоз” звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2012 № 0002748013.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 24.01.2013 адміністративний позов задовольнив повністю.

Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13.03.2013 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 залишив без змін.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.01.2013, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Проаналізувавши постанови суду першої та апеляційної інстанції, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що в обґрунтування своїх вимог Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 83, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 149.1 статті 149, пункту 152.1 статті 152 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 7, 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях).

Зазначивши, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 у справі                   № 2а/1270/2598/2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012, податкове повідомлення-рішення від 20.03.2012 № 0002278013 визнано недійсним та скасовано, а тому зазначений акт індивідуальної дії не створює жодних правових наслідків для платника податку на прибуток-позивача у справі.

В той же час, судами залишено поза увагою, що передбачене частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративний суд не повинен сприймати як обов’язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Проте, суди попередніх інстанцій, підтримуючи правову позицію позивача, в порушення наведених норм процесуального права, доводи контролюючого органу щодо безтоварного характеру господарських операцій позивача з контрагентами не перевірили, відповідні докази не витребували, правової оцінки посиланню органів доходів і зборів на наявність у цих суб’єктів господарської діяльності ознак фіктивності не надали.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення скасуванні, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів (які у разі необхідності слід витребувати в осіб, які беруть участь у справі) повинен самостійно кваліфікувати поведінку позивача та дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

 

- справа № 812/10224/13-а суддя Шембелян В.С. (ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016р. – скасувати, а ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 20.04.2016р. – залишити в силі).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20.04.2016р. в задоволенні заяви Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі у справі № 812/10224/13-а за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Свердловську Луганської області до ДП “Свердловантрацит” про стягнення пені – відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016р. ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 20.04.2016р. скасовано, прийнято нову ухвалу, якою заяву Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про заміну сторони виконавчого провадження у справі № 812/10224/13-а. задоволено. Замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа у справі №812/10224/13-а, виданого Луганським окружним адміністративним судом 30.04.2014р., з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Свердловську Луганської області на відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сєвєродонецьку Луганської області.

         З рішенням суду апеляційної інстанції не погодилося ДП "Свердловантрацит", подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просило його скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Проаналізувавши постанови суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції, колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що процедура ліквідації передбачає значний обсяг певних дій, і, відповідно до ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Водночас, відомості щодо здійснення реорганізації або ліквідації позивача (стягувача) в матеріалах справи відсутні. В свою чергу, наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Луганській області від 04.08.2015 № 144 тільки тимчасово до закінчення проведення антитерористичної операції у Луганській області передано функції відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Свердловську Луганської області - відділенню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сєвєродонецьку Луганської області.

Тобто, вибуття однієї із сторін виконавчого провадження у межах спірних відносин не відбулось, а відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сєвєродонецьку Луганської області не є правонаступником відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Свердловську Луганської області, з огляду на що відсутні встановлені законом підстави для заміни сторони виконавчого провадження.

Крім того, наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Луганській області від 04.08.2015 № 144 лише розподілено повноваження між відділеннями Фонду для забезпечення роботи зі страхувальниками тих відділень, які знаходяться на тимчасово окупованій території Луганської області з метою забезпечення умов для виконання страхувальниками своїх обов′язків відповідно до Закону України “Про загальнообов′язкове державне соціальне страхування”. В то же час, в даному випадку спірні правовідносини виникли на стадії виконання рішення суду щодо стягнення з ДП “Свердловантрацит” на користь відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Свердловську Луганської області заборгованості по сплаті пені за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. в сумі 58 764,37 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції прийшла до висновку, що обгрунтованими є висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для заміни строни у виконавчому провадженні, з яким погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи

 

- справа № 812/8730/13-а суддя Чиркін С.М. (Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "ДТЕК СВЕРДЛОВАНТРАЦИТ" про визнання протиправними дій Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби з нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "ДТЕК СВЕРДЛОВАНТРАЦИТ" пені, зобов’язання відновити в особовому рахунку платника податків грошові кошти та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення. В частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення про нарахування штрафу у розмірі 20% справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року, адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 07.08.2013 №0000551401, прийняте СДПІ з обслуговування великих платників у м.   Луганську Міжрегіонального ГУ Міндоходів про нарахування штрафу у розмірі 20% у сумі 17   132   024,17 грн за платежем з податку на прибуток;

- визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування позивачу пені в розмірі   7   478   583,49 грн з податку на прибуток, сплата якого була розстрочена постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року у справі №2а-1642/11/1270 та постановою Луганського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 року у справі №2а/1270/4036/2012 в картці особового рахунку;

- зобов'язано відповідача відновити на особовому рахунку позивача грошові кошти у розмірі 7   478   583,49 грн, які направлені на погашення пені, нарахованої на податкові зобов'язання з податку на прибуток, сплата якого була розстрочена постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року у справі №2а-1642/11/1270 та постановою Луганського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 року у справі №2а/1270/4036/2012.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що рішеннями суду були встановлені нові строки для сплати позивачем податкових зобов'язань, що у свою чергу виключає можливість нарахування штрафних санкцій та пені відповідно до статей 126 та 129 Податкового кодексу України, з урахуванням своєчасного виконання позивачем рішення судів про розстрочення сплати такого податкового боргу. Також суди вказали про безпідставність притягнення позивача до відповідальності за несвоєчасну сплату грошових зобов’язань (боргу) у сумі 8   633   282,30 грн з податку на прибуток, сплата яких була розстрочена рішенням суду та які сплачувались ДП “Свердловатрацит” до укладення Концесійного договору, з огляду на те, що у концесіонера не виникає загального правонаступництва. Крім того не було надано доказів щодо погашення боргу висновком органу державної казначейської служби від 11.01.2012.

В доводах касаційної скарги відповідач посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зважаючи на помилкове ототожнення судами попередніх інстанцій порядку виконання судового рішення щодо стягнення податкового боргу, встановленого рішенням суду, з перенесенням строків сплати податкового боргу у вигляді розстрочення або відстрочення сплати такого. Також контролюючий орган вказав, що позивач за Концесійним договором прийняв всі особові рахунки ДП “Свердловантрацит”, а відповідно і несе відповідальність, по зобов'язаннях останнього.

Проаналізувавши постанови суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції, колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що розстрочення є лише формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу, яка може застосовуватись в тому числі і у процедурі примусового стягнення податкового боргу. Рішення суду про розстрочення сплати податкового боргу є лише процесуальним рішенням, що визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу.

Постановлення такого рішення не змінює статус такої заборгованості – податковий борг – несплачена сума узгодженого (самостійно задекларованого) грошового зобов’язання, та не спростовує того факту, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді несплати такого і таке правопорушення триває до часу погашення боргу в добровільному чи примусовому порядку.

Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що судове рішення про стягнення податкового боргу, яким встановлено порядок його виконання шляхом розстрочення сплати боргу, не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді штрафних санкцій та пені, передбачених 126.1 ст. 126 та пп. 129.1.1 п. 129.1 ст.   129 Податкового кодексу України.

При цьому у даній справі колегія суддів зауважує, що розстрочення виконання судового рішення про стягнення податкового боргу приймалось судом за заявою платника податків, який усвідомлював, що ним було допущено податкове правопорушення у вигляді несвоєчасної сплати самостійно узгоджених податкових зобов’язань. Тобто позивач був обізнаний, що несплата податкових зобов’язань заподіює шкоду суспільним інтересам у вигляді несвоєчасного надходження до Бюджету узгоджених сум податкових зобов’язань, і така шкода є наслідком протиправної бездіяльності саме позивача, а отже втручання держави шляхом нарахування штрафних санкцій та пені на такі суми податкового боргу є правомірним та передбачуваним для позивача, з огляду на встановлену відповідальність за несвоєчасне перерахування податкових зобов’язань, та не є надмірним з огляду на визначеність розміру такої відповідальності та правовідносин що склались.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що прийняття судових рішень, якими визначено згідно процесуального закону порядок виконання судових рішень щодо стягнення податкового боргу, жодним чином не впливає на звільнення платника податків від відповідальності у вигляді штрафних санкцій та пені, нарахування яких передбачено статтями 126 та 129 Податкового кодексу України, за несвоєчасну сплату сум грошових зобов’язань, а отже доводи контролюючого органу наведені в касаційній скарзі є обґрунтованими, а нарахування штрафних санкцій у розмірі 15   405   387,71 грн та пені у сумі 7   478   583,49 грн є правомірним.

Щодо іншій частині позовних вимог щодо нарахування фінансових санкцій у розмірі 1   726   656,46 грн згідно оскаржуваного податкового повідомлення – рішення за податковою декларацією  від 07.11.2008                № 29575 колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що ці обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об’єктивного та всебічного з’ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Таким чином, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині нарахування фінансових санкцій у розмірі 1   726   656,46 грн, згідно оскаржуваного податкового повідомлення – рішення, вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

 

- справа № 812/457/16 суддя Шембелян В.С. (касаційну скаргу ТОВ “Кларіант Україна” задовольнити частково. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року  та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року у справі №812/457/16 скасувати. Справу №812/457/16 направити до Луганського окружного адміністративного суду   на новий розгляд).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17.08.2017, позов Товариства задоволено з підстав того, що платник податку не отримав бюджетне відшкодування в установленому порядку та визначені строки, внаслідок чого згідно з пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України у нього виникло   право на нарахування пені на суму такої заборгованості і ця пеня підлягає стягненню.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.11. 2017 року постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.08.2017 року скасовано, у задоволені позову Товариства відмовлено з підстав пропуску шестимісячного строку звернення позивача до суду, на що вказував перший відповідач у справі під час розгляду справи судом першої інстанції та те, що норми Податкового кодексу України не передбачають бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо. За висновком суду апеляційної інстанції, відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості у спосіб, що не передбачений законом.

Товариством подана касаційна скарга, в якій посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, ґрунтується на недостатньо досліджених і неналежно оцінених обставинах справи, доводить, що суд апеляційної інстанції не вжив всіх передбачених законом заходів для правильного вирішення спору і прийняв помилкове рішення, керуючись невірно оціненими обставинами справи, просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 року та залишити в силі рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17.08.2017 року.

Проаналізувавши постанови суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції, колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що проблемою даного спору є питання строку звернення до суду, яке за позицією суду апеляційної інстанції не вирішено судом першої інстанції, про що у відзиві на касаційну скаргу зазначає податковий орган та спосіб судового захисту обраний позивачем.

         Зазначив, що на момент звернення Товариством із позовом, 12 травня 2016 року за діючими на той час положеннями частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Податковий орган, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, посилається на пропуск позивачем саме шестимісячного строку, та на те, що суд першої інстанції не розглянув клопотання першого відповідача у справі про залишення позову без розгляду внаслідок пропуску строку звернення до суду, при цьому відлік цього строку здійснюють від останньої дати фактичного відшкодування податку на додану вартість, за який нарахована пеня, а саме 04 грудня 2015 року.

Крім того оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій залишили поза увагою положення статті 43 Податкового кодексу України, якою врегульовані умови повернення помилково та /або надміру сплачених грошових зобов’язань та пені.

Системний аналіз положень статті 43 разом та пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, призводить до висновку про те, що пеня нараховується на суму бюджетної заборгованості в силу Закону та не залежить від волевиявлення платника податку на додану вартість. Умови, порядок та строки відшкодування пені також встановлені Законом, зокрема повернення коштів шляхом перерахування на поточний рахунок платника податків в установі банку встановлене пунктом 43.4 статті 43 цього Кодексу.

В контексті наведених норм судами попередніх інстанцій не дослідженні зібрані у справі докази. Увага судів попередніх інстанцій була прикута до дослідження фактичних обставин у справі, які не були спірними між сторонами, а не до пені, стягнення якої є предметом позову, з урахуванням її особливостей та правової природи пов’язаної з невиконанням Держави своїх зобов’язань.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

 

- справа № 820/874/16 суддя Свергун І.О. (Касаційну скаргу Київської об’єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області -задовольнити. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року - скасувати та ухвалити нове рішення. Адміністративний позов Київської об’єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити: скасувати державний реєстраційний запис щодо припинення товариства з обмеженою відповідальністю “Автоенергія-Плюс 1” в результаті ліквідації.).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року, залишену без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року, в задоволенні адміністративного позову Київської об’єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ТОВ “Автоенергія-Плюс 1” подало всі необхідні для проведення реєстраційної дії документи, а тому дії державного реєстратора щодо здійснення реєстрації припинення юридичної особи внаслідок ліквідації є правомірними.

Не погоджуючись з постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року та постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Київська об’єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області звернулась із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити адміністративний позов.

Колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про чинність довідок, поданих державному реєстратору, за формами № 22-ОПП (про відсутність заборгованості зі сплати податків) та № 3-ЄСВ (про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне страхування) є такими, що не відповідають дійсності.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26 серпня 2016 року Київська об’єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області сформувала та направила державному реєстратору (в електронному вигляді) повідомлення про наявність заперечень проти проведення державної реєстрації припинення юридичної особи за ф. № 27-ОПП у зв’язку з наявною заборгованістю з податку на прибуток у розмірі 26838,72 грн.

Відповідно до пункту одинадцятого статті 28 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” підставою для відмови у проведенні реєстрації припинення юридичної особи є, зокрема, надходження відомостей про наявність заборгованості із сплати податків і зборів та/або наявність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, всупереч існуванню, передбаченої пунктом одинадцятим статті 28 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”, підстави для відмови у проведенні реєстрації припинення юридичної особи державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відділу надання адміністративних послуг Сєвєродонецької міської ради Колєнкової Н.О. було проведено реєстраційну дію припинення юридичної особи. Крім того, реєстратором було прийнято документи, зокрема, довідки за формами № 22-ОПП (про відсутність заборгованості зі сплати податків) та № 3-ЄСВ (про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне страхування), які не були чинними як на момент їх формування (16 вересня 2016 року), так і на момент проведення реєстраційної дії (26 вересня 2016 року).

Колегія суддів також бере до уваги встановлені судами попередніх інстанцій показання свідка – Усенко Вікторії Іванівни про те, що відповідні довідки не видавались нею та не підписувались, а також встановлений в суді першої інстанції факт того, що посадова особа Усенко В.І., чий підпис проставлений на поданих довідках № 22-ОПП та № 3-ЄСВ, не обіймала посади першого заступника начальника інспекції.

На цій підставі колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга та адміністративний позов Київської об’єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області підлягають задоволенню, а постанова Луганського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року та постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року – скасуванню, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема, допущене неправильне тлумачення закону.

 

- справа № 812/957/16 суддя Смішлива Т.В. (Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС задовольнити частково, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2016, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність СДПІ щодо неподання органу державної казначейської служби висновку про суми відшкодування ПАТ “Луганськтепловоз” ПДВ за липень 2014 року. Зобов'язано СДПІ подати до органу державної казначейської служби висновок про відшкодування ПАТ “Луганськтепловоз” ПДВ за податковою декларацією з ПДВ за липень 2014 року у сумі 34271097 грн. 00 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, обґрунтував свої висновки тим, що відповідач допустивши протиправну бездіяльність, не надав до ГУ ДКС висновку  щодо узгодженої у судовому порядку суми бюджетного відшкодування платнику податку - ПАТ “Луганськтепловоз”.           

         Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, відмовити в задоволені позовних вимог, так як вважає, що позивачем був пропущений шестимісячний строк звернення з таким позовом до суду, передбачений Кодексом адміністративного судочинства України, відлік якого припадає на день неотримання позивачем узгодженої суми бюджетного відшкодування, а саме 04.06.2015. З урахуванням чого вказує, що заявлене бюджетне відшкодування буде надаватись тоді, коли виробничі потужності підприємства (позивача) будуть знаходитьсь під контролем держаних органів України. При цьому зазначив, що Державна казначейська служба України (далі – ДКС) листом від 28.10.2016 повідомила податковий орган, що Службою безпеки України тимчасово зупинено операції з бюджетними коштами позивача через їх причетність до функціонування непідконтрольних Україні територій Луганській області. Наступним листом від 26.05.2017, ДКС повідомило податковий орган про наявність листів Служби безпеки України від 15.12.2015, від 25.02.2016, від 01.08.2019, від 26.08.2018 з грифом “Для службового користування” де зазначено, що виробничі потужності ПАТ “Луганськтепловоз” залишаються на тимчасово непідконтрольній території у м. Луганську, відшкодування сум ПДВ якому може призвести до витрачання цих коштів на фінансування терористичної операції. 

Касаційний суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

А саме судами не досліджувався факт повної перевірки відповідачем заявленої позивачем до бюджетного відшкодування суми з ПДВ у розмірі 34397180 грн. 00 коп. З урахуванням того, що згідно наявних в матеріалах справи копій висновків такого акту (т. 1 а.с.19-43), пункт 4.1., - позивачем було завищено суму податкового кредиту за липень 2014 року в сумі 554173 грн. 00 коп., що призвело до завищення від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та податкового кредиту поточного звітного податкового періоду у сумі 554173 грн. 00 коп. Тоді як, у відповідності до  пункту 4.2 цього ж висновку, відповідачем не встановлено порушень при відображені позивачем у декларації за серпень 2014 року від’ємного значення з ПДВ у сумі 4156433 грн. 00 коп. та бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 7749208 грн. 00 коп.  Тобто, в акті перевірки відсутні висновки про підтвердження або не підтвердження заявленої суми 34397180 грн. 00 коп.

Також судами попередніх інстанцій не було приділено належної уваги обставинам подання позивачем у червні та серпні 2015 року уточнюючих розрахунків (т. 1, а.с.153-157; 162-166), згідно яких заявлене бюджетне відшкодування з ПДВ у липні 2014 року було зменшене до 34271097 грн. 00 коп., так як відсутня оцінка відомостей про проведення контролюючим органом перевірки достовірності такого нарахування (щодо зменшеної суми) у відповідності до наведених приписів положень статті 200 ПК України.             

  В той же час, під час розгляду справи відповідач надав суду копії листів ДКС України від 28.10.2016 та 26.05.2017, в яких остання інформує податковий орган з приводу бюджетного відшкодування позивачу ПДВ про те, що Службою безпеки України зупинено операції з бюджетними коштами на користь позивача у зв'язку з існуванням можливості витрачання цих коштів на фінансування терористичної діяльності.

 Судами попередніх інстанцій наведене залишено поза увагою, зроблено передчасний висновок про обґрунтованість адміністративного позову та не забезпечено повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначила, що під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

- справа № 812/1485/15 суддя Ковальова Т.І. (касаційну скаргу ПАТ “Східно-промисловий комерційний банк” задовольнити частково. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05.11.2015р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.05.2016р. - скасувати. В задоволенні позову ПАТ “Східно-промисловий комерційний банк” до Національного банку України, третя особа – уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства “Східно-промисловий комерційний банк” про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 05.11.2015р. позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України “Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства “Східно-промисловий комерційний банк” від 09.09.2015р. №595.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.12.2015р. постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05.11.2015р. скасовано, позовну заяву залишено без розгляду на підставі статті 155 КАС України (в редакції до 15.12.2017р.), оскільки позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016р. скасовано ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.12.2015р., справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.05.2016р. постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05.11.2015р. залишено без змін.

З такими рішеннями не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обгрунтування касаційної скарги посилався на те, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем на виконання Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів”, судами норми зазначеного Закону застосовано неправильно, в зв᾿язку з чим судові рішення підлягають скасуванню.

Також з рішеннями судів не погодився позивач. Просив визнати судові рішення судів попередніх інстанцій такими, що втратили чинність та залишити позовну заяву без розгляду, оскільки позовна заява підписана неуповноваженою на це особою.

Суд касаційної інстанції зазначив, що посилання судів на те, що до прийняття оскаржуваного рішення позивач повідомив відповідача про намір відновити роботу банку, є необгрунтованим і не може свідчити про протиправність рішення відповідача, оскільки саме лише повідомлення про такий намір не може свідчити про відновлення діяльності банку, а доказів вчинення конкретних дій спрямованих на таке відновлення, як то перереєстрація на підконтрольній території, т.і., позивачем надано не було.

Крім того, передбачена Законом №629-VIII підстава відкликання банківської ліцензії носить безальтернативний характер, виключень для окремих причин, з яких банк припинив діяльність не містить, станом на час прийняття оскаржуваного рішення такий Закон діяв, неконституційним визнаний не був, в зв᾿язку з чим підлягав виконанню відповідними суб᾿єктами, в т.ч. відповідачем.

Висновки судів з приводу того, що відкликання банківської ліцензії можливе виключно з підстав передабчених статтею 77 Закону №2121-ІІІ також є необгрунтованими, оскільки Законом №629-VIII передбачено спеціальну самостійну підставу відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банків, яка не пов᾿язана з порушенням банком законодавства з питання банківської діяльності, в т.ч. визнання його неплатоспроможним.

Посилання судів в цій частині на висновки експертного дослідження Українського бюро лінгвістичних експертиз не можна визнати обгрунтованим, оскільки такі висновки зводяться до правової кваліфікації, а не констатації об'єктивного змісту тексту, і стосуються фактично тлумачення законів на предмет встановлення наявності чи відсутності у суб᾿єкта відповідних повноважень, що не може бути здійснене шляхом проведення лінгвістичного дослідження і Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень такі дослідження не передбачені.

Також суди попередніх інстанцій необгрунтовано прийшли до висновку про порушення відповідачем постанов Правління Національного банку України “Про затвердження Інструкції щодо організації роботи банківської системи в надзвичайному режимі” від 22.07.2014р. №435 та “Про зупинення здійснення фінансових операцій” від 06.08.2014р. №466, оскільки приймаючи оскаржувану постанову відповідач діяв на виконання вимог Закону №629-VIII, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень якого передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій норми матеріального права застосовані неправильно, в зв᾿язку з чим судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

 

- справа № 812/1611/16 суддя Шембелян В.С. (касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС України задовольнити частково. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15 червня 2017 року здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі та змінено Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС на Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, позов задоволено: скасовано рішення №000073480 від 07 листопада 2016 року Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові МГУ ДФС про застосування до Публічного акціонерного товариства "Лисичанськвугілля" штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким застосовано штраф у сумі 164422,40грн. за період з 29 жовтня 2013 року до 15 січня 2015 року, штраф у розмірі 632837,69грн. за період з 29 січня 2015 року до 18 серпня 2016 року та нараховано пеню у розмірі 45478,40грн. (0,1% від суми недоїмки), всього на загальну суму 842738,49грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, офіс великих платників податків Державної фіскальної служби звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначило, що враховуючи положення законодавства та зважаючи, що прострочення виконання позивачем зобов'язання мало місце у зв'язку зі здійсненням податковим органом процедури переведення коштів від одного податкового органу до іншого, є обгрунтованою, на підставі чого колегія суддів по суті погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій за прострочення зобов'язання зі сплати єдиного внеску за період з 29 жовтня 2013 року по 31 жовтня 2013 року.

 

Стосовно ж доводів позовної заяви ПАТ “Лисичанськвугілля” про скасування рішення від 07 листопада 2016 року №000073480 про застосування до товариства штрафних санкцій та нарахування пені за прострочку виконання ним обов’язку зі сплати єдиного внеску за період з 31 липня 2014 року по 12 серпня 2016 року у зв’язку з його місцезнаходженням в зоні проведення АТО (які були враховані судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень), Суд вказує на таке.

Відповідно жо положень законодавства, платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО, надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати свої встановлені частиною 2 статті 6 Закону №2464 обов’язки, зокрема, щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску й, при цьому, в цей же період за таку його несвоєчасну сплату відповідальність, штрафні та фінансові санкції до них не застосовуються.

Водночас Верховний Суд зазначає, що Закон №2464 не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Зазначив, що суди попередніх інстанцій свій висновок щодо звільнення позивача від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску ґрунтували на встановленій ними обставині, що ПАТ “Лисичанськвугілля” зареєстроване та здійснює свою діяльність у м.Лисичанську, яке відповідно до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р, від 05 листопада 2014 року №1079-р та від 02 грудня 2015 року №1275-р відноситься до населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО, проте, при цьому, не дослідили та не встановили, на обліку в якому саме контролюючому органі перебувало товариство на час виникнення та існування спірних відносин.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

 

- справа № 812/1038/14 суддя Ірметова О.В. (касаційну скаргу ВВДФССНВ  України у Старобільському районі Луганської області - задовольнити. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 01.12.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 у справі № 812/1038/14 - скасувати. Ухвалити у справі нове рішення: Заяву ВВДФССНВ України у Старобільському районі Луганської області про заміну правонаступником задовольнити. Замінити у справі сторону (позивача) – ВВДФССНВ України в місті Красний Луч Луганської області на ВВДФССНВ України у Старобільському районі Луганської області).

Ухвалою Луганського  окружного адміністративного суду від 01.12.2016, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017, постановлених у письмовому  провадженні, в задоволені вищевказаної заяви відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні Заяви суд першої інстанції взяв до уваги, що постанова Луганського окружного адміністративного суду від 26.03.2014 у справі № 812/1038/14 набрала законної сили, а отже відсутні підстави для залучення сторони на підставі ст.55 КАС України. З таким висновком повністю погодився суд апеляційної інстанції, зазначивши, що відповідно до ст. 55 КАС України залучення сторони на підставі вимог даної статті можливе лише під час розгляду справи по суті.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, скаржник вважає, що суди не врахували, що первісний позивач у справі, як стягувач, не отримав виконавчий лист і не міг направити його на виконання до органу виконавчої служби внаслідок перебування на тимчасово окупованій території та проведення антитерористичної операції у Луганській області. Оскільки позивач перебуває на тимчасово непідконтрольній території, Касатор вважає, що ці обставини свідчать про вибуття первісного позивача та наявність підстав відповідно до ст. 55 КАС України здійснити заміну сторони судового провадження. Просить врахувати, що Луганський окружний адміністративний суд, у тому числі склад суду, який розглядав його Заяву, приймав рішення про задоволення аналогічних заяв.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що під час розгляду цих заяв суди першої та апеляційної інстанції застосували норми процесуального права у спосіб, який призвів до того, що реальне виконання судового рішення, яке набрало законої сили, стало неможливим. Така ситуація не узгоджується з принципами та завданнями адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 55 "Процесуальне правонаступництво" у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Суди першої та апеляційної інстанції, застосовуючи статтю 55 КАС України (в редакції на час розгляду) дійшли висновку про можливість заміни сторони виключно під час судового процесу. Зміна сторін у справі після завершення її розгляду, на стадії виконання судового рішення, не допускається.

Однак такі висновки грунтуються на буквальному тлумаченні словосполучення "судовий процес" і можуть спричинити порушення прав особи, яка звернулася до суду, отримала судове рішення, що набрало законої сили, але з певних причин не ініціювала його виконання. За умови застосування ст. 55 і 264 КАС України відповідно до запропонованого судами підходу, у разі вибуття позивача його замінити неможливо ні як сторону у справі (бо формально судовий процес уже завершено), ні як сторону у виконавчому провадженні (бо виконавчий лист немає кому отримати).

З огляду на необхідність забезпечення судами повного контролю за виконанням судового рішення, Суд вважає, що ст. 55 КАС України слід тлумачити розширено, а саме допускати можливість заміни сторони у відносинах, щодо яких виник спір, на будь-якій стадії судового процесу, не обмежуючись лише розглядом справи. Словосполучення "судовий процес", вжите у ст. 55 КАС України (у редакції, що діяла до 14.12.2017) охоплює період між ухваленням остаточного рішення і відкриттям виконавчого провадження у справі.

Посилання скаржника на задоволення подібних заяв тим самим судом в інших справах, хоч і не має прямого відношення до справи, проте свідчить про відсутність єдиного підходу до правозастосування, що не сприяє правовій визначеності.

Врахувавши наведене, Суд вважає, що суди неправильно застосували ст. 55 КАС України, а отже порушили норму процесуального права при ухваленні судових рішень.

 

- справа № 812/168/17 суддя Борзаниця С.В. (касаційну скаpгу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України задoвoльнити частково. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Харківського управління щодо невнесення заяви ПАТ “Луганськтепловоз” про повернення суми бюджетного відшкодування за липень 2016 року на 316124 грн. до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Зобов’язано Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Харківського управління внести заяву позивача про повернення суми бюджетного відшкодування за липень 2016 року на 316124 грн. до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Харківського управління щодо невнесення заяви ПАТ “Луганськтепловоз” про повернення суми бюджетного відшкодування за липень 2016 року на 316124 грн. до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Зобов’язано Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Харківського управління внести заяву позивача про повернення суми бюджетного відшкодування за липень 2016 року на 316124 грн. до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування скарги зазначено, що відповідно до листа Державної казначейської служби України від 28.10.2016 №1208/239-18027 Службою безпеки України тимчасово зупинено операції з бюджетними коштами ПАТ “Луганськтепловоз” через їх причетність до функціонуючих непідконтрольних Україні територій Луганської області.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що заважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини у даній справі, касаційний суд вважає їх висновки передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поруч з цим, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у даній справі та визнаючи допущення контролюючим органом бездіяльності під час процедури узгодження сум заявленого позивачем до відшкодування ПДВ, зашили поза увагою необхідність обов’язкового виконання податковим органом вимог статті 78 ПК України з організації та проведення документальної позапланової перевірки правомірності декларації декларування заявленого до відшкодування з бюджету ПДВ. При цьому слід враховувати те, що судовий контроль наділений повноваженнями перевіряти дотримання суб'єктом владних повноважень порядку, процедури та наслідків проведення перевірки, а проведення такої перевірки є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією податкового органу.

Оскільки відповідач не вчинював покладені на нього дискреційні повноваження по визначенню достовірності заявленого позивачем суми бюджетного відшкодування ПДВ, така протиправна бездіяльність повинна бути виправлена шляхом проведення відповідної перевірки.

Судами попередніх інстанцій вищенаведене не було враховано, що призвело до передчасних висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі. А також враховуючи те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

 Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

 

- справа № 812/1413/17; 812/1412 суддя Борзаниця С.В.

-справа №812/641/16; 812/166/17 суддя Шембелян В.С.

         (касаційну скаргу Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017року у справі №812/1413/16 скасувати. Справу №812/1413/16 направити до Луганського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

28 вересня 2017 року постановою Луганського окружного адміністративного суду,    залишеною без змін 05 грудня 2017 року ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність податкового органу щодо не внесення заяви Товариства про повернення суми бюджетного відшкодування за серпень 2015 року на суму 2069070 грн. до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та зобов'язано податковий орган внести заяву Товариства про повернення суми бюджетного відшкодування за серпень 2015 року на суму 2 069 070 грн. до цього Реєстру. 

Податковий орган в касаційній скарзі від 18 грудня 2017 року посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме частину другу пункту 200.15 статті 200, пункту 200.13 статті 200 Податкового кодексу України, статей 159 та 170 Кодексу адміністративного судочинства України, просить постанову Луганського окружного адміністративного суду України від 28 вересня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Товариства відмовити.

Серед інших доводів касаційної скарги, зокрема неможливості здійснювати свої повноваження із заявленого питання до повернення територій під контроль державної влади, скаржник зазначив, що судами не враховано, що Службою безпеки України тимчасово заблоковано операції з бюджетними коштами Товариства, про що податковий орган повідомили органи Державної казначейської служби листом від 26 травня 2017 року № 12-08/486-8648, яким наведені листи Служби безпеки України від 15 грудня 2015 року, від 25 лютого 2016 року, від 01 серпня 2016 року.

предметом розгляду справи є бездіяльність відповідача щодо не вчинення дій з внесення заяви Товариства про повернення суми бюджетного відшкодування за серпень 2015 року на суму 2 069 070 грн. до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Судом касаційної інстанції зазначено, що відповідно до статті 25 Закону України “Про Службу безпеки України” у разі проведення заходів щодо боротьби з тероризмом і фінансуванням терористичної діяльності Служба безпеки України, її органи і співробітники мають право ініціювати згідно із законом питання накладення на невизначений строк арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них за зверненням особи, яка може документально підтвердити потреби в покритті основних та надзвичайних витрат.

Відтак, за наявності передбачених законом підстав, Служба безпеки України вправі здійснити заходи щодо обмеження фінансових операцій з участю юридичних осіб.

Судами попередніх інстанцій наведене залишено поза увагою, зроблено передчасний висновок про обґрунтованість адміністративного позову та не забезпечено повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з’ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що листи не підлягають застосуванню з огляду на те, що вони не є актами нормативно – правової дії, оскільки йдеться не про листи, як джерело права, яке застосовується судом відповідно до положень статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, а йдеться про оцінку доказів, інформації, яка впливає на вирішення питання про бюджетне відшкодування та співвідношення рішень Служби безпеки України стосовно вирішення цього питання, з урахуванням особливостей правового регулювання Товариства, як суб’єкта права виробничі потужності якого розташовані тимчасово непідконтрольній території.

Суди не дослідили зміст листів Служби безпеки України, на які посилається відповідач та орган казначейства як на підставу для зупинення будь-яких дій щодо виплат з Державного бюджету України на користь Товариства коштів, відтак не з’ясували, чи мають вони наслідком унеможливлення відповідачу та органу казначейства вчиняти дії передбачені статтею 200 Податкового Кодексу України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

 

- справа № 812/1673/17 суддя Секірська А.Г. (Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області задовольнити. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року у справі № 812/1673/17 скасувати, залишивши в силі ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року).

11 грудня 2017 року Луганський окружний адміністративний суд ухвалою адміністративний позов Товариства залишив без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду встановленого частиною четвертою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

26 лютого 2018 року Донецький апеляційний адміністративний суд постановою скасував ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, справу направив до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована висновком про те, що оскільки рішення від 28 березня 2016 року № 196/1302 прийнято контролюючим органом на виконання своїх повноважень щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених Податковим кодексом України, застосуванню підлягають строки встановлені саме нормами цього Кодексу, зокрема пунктом 56.18 статті 56, статтею 102, які визначають, що платник податків має право оскаржити в суді рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення, але з урахуванням строків давності – 1095 днів.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на невірне застосування судом норм матеріального та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати постанову цього суду, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Спірним питанням в межах цих правовідносин є визначення строку звернення до суду щодо оскарження рішення податкового органу, яке визначає відповідальність за порушення Закону  № 2464-VI.

Суд касаційної інстанції зазначив, що за позицією позивача, з якою погодився суд апеляційної інстанції, для звернення до суду з адміністративним позовом щодо оскарження рішення податкового органу від 28 березня 2016 року № 196/1302 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску повинен застосовуватись строк 1095 днів, визначений нормами Податкового кодексу України.

Суд вважає такий висновок помилковим з огляду на аналіз положень Закону  № 2464-VI, Податкового кодексу України в частині сфери їх правового регулювання, повноважень суб’єкта владних повноважень.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що єдиний внесок, його правова природа, мета та сфера регулювання тощо складають окремий правовий інститут. Нарахування, обчислення, сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, відповідальність за порушення строків його сплати регулюються виключно Законом № 2464-VI, натомість положення Податкового кодексу України жодного відношення до спірного рішення суб’єкта владних повноважень не мають.

Буквальне тлумачення пункту 56.18 статті 56, статті 102 Податкового кодексу України, на положеннях яких висновувався суд апеляційної інстанції, дає підстави для висновку, що ці норми застосовуються виключно до платників податків, яких в жодному разі не можна ототожнювати із платниками єдиного внеску. Рішення органу доходів і зборів щодо сплати єдиного внеску (вимоги), рівно як і рішення про застосування штрафу за порушення вимог Закону № 2464-VI, які складаються відносно платників єдиного внеску на підставі статті 25 цього Закону, жодного відношення до оподаткування (сплати податків) не мають.

Відтак, при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону № 2464-VI, строк звернення до адміністративного суду тривалістю 1095 днів не застосовується.

Натомість, частиною першою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини четвертої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до частини п’ятої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

Судом першої інстанції встановлено, що спірне рішення суб’єкта владних повноважень отримано Товариством 31 березня 2016 року, що підтверджується вхідним штампом підприємства та визнається позивачем.

22 квітня 2016 року рішенням податкового органу № 197/10/12-32-10-01-09 скаргу Товариства залишено без розгляду у зв’язку з пропуском строків адміністративного оскарження (зазначене рішення отримано позивачем 22 квітня 2016 року).

Відтак, суд першої інстанції правильно установив, що строк звернення до суду з даним адміністративним позовом у відповідності до вимог частини четвертої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України сплинув 22 травня 2016 року, тоді як з адміністративним позовом позивач звернувся 13 листопада 2017 року.

Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї документів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Судом першої інстанції не встановлено поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду з огляду на відсутність жодних належних доказів, які б свідчили про неможливість вчасного звернення Товариства до суду.

В межах розгляду даної справи має місце неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до скасування судового рішення, яке відповідає закону, зазначене є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі ухвали суду першої інстанції відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

          - справа № 812/10503/13-а суддя Тихонов І.В. (Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів задовольнити частково. Постанови Луганського окружного адміністративного суду від 20.02.2014 та Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 скасувати. Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд).

   Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20.02.2014 позов задоволено частково:

-           визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ від 03 грудня 2013 року №№ 0000771401, 0000781401, 0000791401, 0000801401, 0000821401 та 0000831401;

-           визнано протиправними дії СДПІ щодо нарахування Товариству пені в розмірі 10    000 грн. з податків та зборів (обов’язкових платежів), сплата яких була розстрочена постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року у справі №2а-3487/11/1270, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року у справі №2а/1270/9086/2012, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2012 року у справі №2а/1270/1308/2012, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року у справі №2а-1642/11/1270, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21 березня 2012 року у справі №2а/1270/1916/2012, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2010 року у справі №2а-8570/10/1270.

-           визнано протиправними дії щодо нарахування пені в розмірі 10    000 грн. за несвоєчасну сплату неіснуючої заборгованості за Декларацією з ПДВ за грудень 2011 року (№1292 від 20.01.2012), декларацією з податку на прибуток за І півріччя 2013 року (№9060441297 від 26.09.2013) та декларацією з податку на прибуток за 2012 рік (№9087453381 від 11.02.2013 за 2012) та заборгованості ДП “СВЕРДЛОВАНТРАЦИТ”, що виникла до моменту укладання Концесійного договору;

-           зобов’язано СДПІ відновити на особовому рахунку Товариства грошові кошти у розмірі 20    000 грн., які направлені на погашення пені, нарахованої на податкові зобов’язання, сплата яких була розстрочена судовими рішеннями, та несвоєчасну сплату неіснуючої заборгованості за Декларацією з ПДВ за грудень 2011 р. (№1292 від 20.01.2012 р.), Декларацією з податку на прибуток за І півріччя 2013 р. (№9060441297 від 26.09.2013 р.) та Декларацією з податку на прибуток за 2012 р. (№9087453381 від 11.02.2013 р. за 2012 р.) та заборгованості ДП “СВЕРДЛОВАНТРАЦИТ”, що виникла до моменту укладання Концесійного договору. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь Товариства судові витрати у розмірі 458,80 гривень.

 Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 апеляційну скаргу СДПІ задоволено частково, постанову суду першої інстанції в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 03.12.2013 №0000781401 скасовано і в цій частині в задоволенні позову відмовлено.

           В іншій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду залишено без змін.

           Не погодившись з судовими рішеннями СДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права.

Відтак, для правильного вирішення спору та оцінки законності дій СДПІ щодо покладення на Товариство відповідальності у вигляді штрафу та пені за затримку сплати грошових зобов’язань, судами попередніх інстанцій необхідно було встановити які саме зобов’язання та у якому обсязі перейшли до Товариства внаслідок укладення Концесійного договору від 01.12.2011.

           Колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що з судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій зміст зазначеного договору, умови передання майна у концесію, ухвалений сторонами План узгодження передачі у концесію цілісного майнового комплексу належним чином не досліджувались, відтак обсяг прийнятих Товариством грошових зобов’язань та податкового боргу судами не встановлено.

Не встановивши цих обставин справи, суди не мали можливості належним чином врахувати і зміст судових рішень, якими з ДП “Свердловантрацит” було стягнуто заборгованість зі сплати обов’язкових платежів та встановлено розстрочення сплати вказаної заборгованості, а отже й зробити висновок щодо обсягу податкових зобов’язань Товариства, що перейшли до нього від ДП “Свердловантрацит” на підставі договору концесії, та їх належного виконання позивачем.

Відтак судами зроблено передчасний висновок про те, що дії СДПІ щодо застосування до Товариства штрафу за затримку сплати узгодженої суми грошового зобов'язання не відповідають положенням статті 126 ПК України.

Розглянувши за власною ініціативою питання щодо відновлення втраченого провадження Луганський окружний адміністративний суд своєю ухвалою від 19.02.2018 відновив втрачене судове провадження.

При цьому судом ухвалу про відновлення провадження прийнято виключно на підставі процесуальних документів Луганського окружного адміністративного суду та Донецького апеляційного адміністративного суду які наявні у комп’ютерній програмі “Діловодство спеціалізованого суду”.

Відновлені Луганським окружним адміністративним судом матеріали не дають підстав спростувати доводи викладені у касаційній скарзі та/або підтвердити обґрунтованість заперечень Товариства щодо наявності у СДПІ підстав для застосування до позивача передбачених статтею 126 ПК України санкцій, а зміст постанов Луганського окружного адміністративного суду та Донецького апеляційного адміністративного суду не дають змоги дійти висновку про те, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно з’ясовані обставини в адміністративній справі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною 1 статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.    

 

          - справа № 812/4507/13-а суддя Захарова О.В. (Касаційну скаргу державної податкової інспекції у місті Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області задовольнити. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.10.2013 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16.05.2016 у справі №812/4507/13 скасувати. Залишити в силі постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013 у справі №812/4507/13).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11.10.2013 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.12.2012 №0000702200, №0000692200, №0000682200.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.10.2013 скасовано, прийнято нову, якою в задоволені позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2016 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Лисичанський склозавод “Пролетарій” задоволено. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013 скасовано та залишено в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.10.2013.

Державна податкова інспекція у місті Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області звернулася до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.05.2016 у справі №812/4507/13 за позовом Публічного акціонерного товариства “Лисичанський склозавод “Пролетарій” до Державної податкової інспекції у місті Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень з підстав, передбачених пунктом 1 та 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд касаційної інстанції в постанові зазначив, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту та витрат, виписані від імені осіб, які заперечують здійснення господарської діяльності, а також заперечують підписання будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, а також формування витрат на підставі таких документів є безпідставним.

Отже, встановлені судом апеляційної інстанції обставини, що спірні господарські операції не підтверджені належними первинними бухгалтерськими документами; що подані позивачем документи щодо використання придбаних товарів у своїй діяльності не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; що контрагент заперечує здійснення ним господарських операцій, в сукупності свідчить про їх безтоварність та виключає правомірність їх відображення у податковому обліку позивача.

Натомість, висновки судів касаційної та першої інстанцій про дотримання позивачем визначених законом умов для формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки при вирішенні цієї справи суди касаційної та першої інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, то постанова Луганського окружного адміністративного суду від 11.10.2013 та ухвала Вищого адміністративного суду України від 16.05.2016 підлягають скасуванню, а рішення суду апеляційної інстанції ‒ залишенню в силі як помилково скасоване.

 

          - справа № 812/1100/16 суддя Смішлива Т.В. (Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області задовольнити частково. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

 спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів задовольнити частково. Постанови Луганського окружного адміністративного суду від 20.02.2014 та Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 скасувати. Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд).

 

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення податкової інспекції №67584-13 від 29 червня 2016 року. В іншій частині вимог про відшкодування витрат на правову допомогу відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України нарахування транспортного податку у 2016 році повинно проводитись виходячи зі зміненого об’єкта оподаткування, а обов’язок зі сплати такого податку виникає у платника податку в наступному бюджетному періоді, тобто у 2017 році.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року змінено мотивувальну частину постанову суду першої інстанції, а в іншій частині - залишено без змін,

Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами для розв’язання даного спору не використано усі необхідні процесуальні засоби для вичерпного дослідження обставин, не вжито належних заходів щодо офіційного з’ясування обставин справи.

Повнота з’ясування обставин у даній справі вимагає від судів витребування у відповідача або у Мінекономрозвитку, інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, а також враховуючи той факт, що розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу, який здійснюється Мінекономрозвитку, безпосередньо впливає на визначення об’єкту оподаткування транспортним податком, суд першої інстанції при новому розгляді справи має вирішити питання про залучення до участі у справі Мінекономрозвитку в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

  - справа № 812/1257/16 суддя Смішлива Т.В. (Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.01.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10.01.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017, позов задоволений. Визнано протиправною бездіяльність СДПІ ДФС щодо неподання органу державної казначейської служби висновку про суми відшкодування ПАТ “Луганськтепловоз” ПДВ за жовтень 2013 року.  Зобов’язано СДПІ ДФС подати до ГУ ДКС висновок про відшкодування ПАТ “Луганськтепловоз” ПДІ за податковою декларацією з податку на додану вартість за жовтень 2013 року у сумі 45185571 грн. 00 коп.

   Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій зазначили, що податковий орган допустив бездіяльність щодо направлення до органу Державного казначейства України висновку щодо заявленої позивачем до відшкодування ПДВ, яка була узгоджена у судовому порядку. 

  Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та відмовити в задоволені позовних вимог. Вказується на те, що заявлене бюджетне відшкодування буде надаватись тоді, коли виробничі потужності підприємства (позивача) будуть знаходитись під контролем державних органів України. Державна казначейська служба України листом від 28.10.2016 повідомила податковий орган, що Службою безпеки України тимчасово зупинено операції з бюджетними коштами позивача через їх причетність до функціонування непідконтрольних Україні територій Луганській області.   Крім цього, зауважує, що рішення судів, які підтвердили реальність заявленого до відшкодування ПДВ за жовтень 2013 року оскаржені у касаційному порядку, що вказує про неузгодження вказаних сум, а відтак і не породжує обов’язку по наданню відповідного висновку до ГУ ДКС.

            Верховний Суд вважає, що формальні підстави для отримання позивачем заявленого ним до відшкодування ПДВ існує. Однак відповідні міркування мають буди поставлені в залежність від наявності зовнішніх факторів, якими, в даному випадку є наявність порушення територіальної цілісності України як Держави.

            На погляд Суду касаційної інстанції, висновки суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції про реєстраційне місцезнаходження Товариства на території України є недостатніми, адже його основні засоби (фонди) розташовані на непідконтрольній території України. Це в будь-якому разі означає, що свою безпосередню діяльність позивач здійснює поза межами, на разі, контролю силових та фінансових структур України, а відтак, безумовно, впевнитись про його дійсність функціонування та ціленаправленість відповідних коштів (бюджетного відшкодування з ПДВ) на розвиток своєї господарської діяльності та внутрішньо-економічного потенціалу країни не вдається за можливе.

            Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що листи Служби безпеки України, які адресовані Державному казначейству України в частині зупинення операцій з бюджетними коштами на користь позивача в зв’язку з існуванням можливості витрачання цих коштів на фінансування терористичної діяльності не приймаються до уваги, так як у відповідності до приписів статті 25 Закону України Закону України “Про Службу безпеки України” Служба безпеки України вправі здійснити заходи щодо обмеження фінансових операцій за участю юридичних осіб.

Суди не дослідили зміст листів Служби безпеки України, на які посилається відповідач та орган казначейства як на підставу для зупинення будь-яких дій щодо виплат з Державного бюджету України на користь Товариства коштів, відтак не з’ясували, чи мають вони наслідком унеможливлення відповідачу та органу казначейства вчиняти дії передбачені статтею 200 ПК України.

            Судами попередніх інстанцій наведене залишено поза увагою, зроблено передчасний висновок про обґрунтованість адміністративного позову та не забезпечено повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з’ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Аналогічна позиція вже висловлена Верховним Судом у справі № 812/1413/16 (К/9901/600/17).

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

- справа № 812/981/16 суддя Смішлива Т.В. (Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Омега Вертикаль” задовольнити. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року скасувати та залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року).

 Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року (суддя Смішлива Т.В.), позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу №484-17 від 08 серпня 2016 року за узгодженими грошовими зобов’язаннями з орендної плати за землю на суму  основного платежу - 7017,00 грн. та пені - 48,87 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з приписів статті 6 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” № 1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі Закон № 1669-VII), які обумовлюють звільнення позивача від сплати орендної плати (податку) за землю на період проведення антитерористичної операції, за наявності у переліку розпоряджень Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р населеного пункту, в якому здійснює господарську діяльність позивач.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю. 

Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції прийшов до висновків, що позивач має право на пільгу зі сплати орендної плати на землю як платник, який знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, проте він не скористався нею, оскільки звітував податковому органу за повною ставкою у звітні податкові періоди 2016 року. Тому, несплата самостійно визначених грошових зобов'язань призвела до виникнення податкового боргу.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки у даних спірних правовідносин не розглядається питання застосування податкових пільг, а питання застосування положень ст. 6 Закону № 1669-VII, приписами якої визначені підстави для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності стосовно конкретних суб’єктів господарювання.

Верховний Суд зазначив, що згідно з положеннями Закону № 1669-VII достатньою підставою зокрема для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності конкретних суб'єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення антитерористичної операції.

Таким чином, відсутність обов'язку сплати податкового зобов'язання виключає можливість утворення податкового боргу та, як наслідок цього, формування контролюючим органом податкових вимог.

Підсумовуючи суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке відповідає закону.

На підставі викладеного та в межах розгляду даної справи має місце неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що призвело до скасування судового рішення, яке відповідає закону, зазначене є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Висновок

Аналізуючи судову практику розгляду даної категорії спорів слід зазначити, що судді Луганського окружного адміністративного суду повинні вірно встановлювати всі фактичні обставини справи у їх сукупності, давати вірну оцінку досліджуваним доказам, звертати особливу увагу на дослідження обставин, що зумовлюють виникнення спору беручи до уваги лише достовірні документи, які є єдиною підставою для формування податкової звітності.

У будь-якому випадку, незважаючи на наявну судову практику, кожна судова справа щодо адміністрування податків потребує індивідуального підходу. Відтак, вирішальне значення у цих категоріях справ, має належне формування доказової бази.

Заходами, які необхідно вжити, щоб уникнути порушення норм законодавства з відносин, пов'язаних з адмініструванням податків - є протидія ухиленню від сплати податків та зменшення податкових зобов'язань, побудова ефективних відносин між платниками податків та контролюючими органами. Вирішення зазначених проблем сприятиме збільшенню обсягів власних коштів підприємств, які можуть бути спрямовані на інвестиційні цілі, та дасть змогу збільшити надходження до бюджету без посилення фіскального навантаження.

Створення нової законодавчої бази в сфері адміністрування податків повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям

розвитку податкових систем. В Україні необхідно формувати податкову політику, спрямовану на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб'єктів

господарювання.

При цьому податкова політика держави повинна базуватися на єдиних принципах: податки мають бути стабільними та не надто обтяжливими, але сплачувати їх зобов'язані всі без винятку, податкове законодавство маг бути простим і зрозумілим, а витрати органів

державної влади на адміністрування податків — мінімальними.

Досягнення будь-якою державою головної мети — стійкого економічного зростання

та забезпечення рівня соціальної справедливості — можливе лише за умови формування в

країні ефективної податкової політики, створення надійної фінансової бази, забезпечення стабільного, вчасного та повного надходження платежів до бюджетів усіх рівнів.

Отже, узагальнення судової практики в цілому показало, що Луганський окружний адміністративний суд в більшості у своїй правозастосовчій діяльності дотримується принципів адміністративного судочинства, серед яких одним із провідних є принцип законності.

Найбільш дієвим способом оперативного усунення виявлених під час аналізу судової практики помилок і недопущення їх в подальшому є надання роз’яснень та рекомендацій судами вищих інстанцій, а також виправлення помилок у правозастосуванні та тлумаченні норм матеріального й процесуального права, формування єдиної судової практики.

На підставі вищенаведеного, з метою покращення якості роботи суду в цьому напрямку вбачається за доцільне обговорити вказаний аналіз на нараді суддів, провести з суддями нараду щодо формування єдиної судової практики при розгляді справ зі спорів з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства. Реалізація вказаного є особливо актуальною з огляду на чинність в Україні принципу загальнообов'язковості судових рішень, які набрали законної сили для виконання всіма державними органами, юридичними та фізичними особами.