Тепер людина може змінити ім'я та по-батькові

СПРАВА «ГАРНАГА ПРОТИ УКРАЇНИ»

CASE OF GARNAGA v. UKRAINE

(Заява № 20390/07)

Стислий виклад рішення від 16 травня 2013 року

24 березня 2004 заявниця звернулася до Відділу реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міського управління юстиції (далі – «Відділ реєстрації») з вимогою змінити її по батькові з «Володимирівна» на «Юріївна» з метою підкреслити більш тісний родинний зв’язок з вітчимом та неповнорідним братом, а не з біологічним батьком. Проте, Відділ реєстрації відмовив у задоволені вимоги заявниці, посилаючись на Правила державної реєстрації актів громадянського стану, затверджені Міністерством юстиції, які передбачають, що по батькові фізичної особи може бути змінено тільки у разі зміни імені її батька.

23 квітня 2004 заявниця оскаржила цю відмову до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. 10 червня 2004 зазначений суд встановив, що відділ реєстрації діяв відповідно до закону, зокрема, відповідно до статті 149 Сімейного кодексу України 2002 року, і у зв’язку з цим залишив скаргу заявниці без задоволення.

3 грудня 2004 апеляційний суд Київської області залишив рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи, що його висновки ґрунтувались на чинному на той час законодавстві.

31 жовтня 2006 року Вищий адміністративний суд України відхилив касаційну скаргу, подану заявницею.

До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявниця скаржилась за статтею 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод на те, що органи влади втручаються в її особисте життя, відмовляючись змінити її по батькові.

Розглянувши справу, Європейський суд зазначив, що регулювання питання зміни по батькові фізичних осіб в Україні має недоліки та містить обмеження, які не відповідають закріпленій законодавством свободі зміни імені, невід’ємною частиною якого є по батькові. Більш того, національні органи, відмовляючи у задоволені відповідної заяви заявниці, не навели достатніх підстав для цієї відмови. Відповідно, Європейський суд встановив, що було порушення статті 8 Конвенції.

РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД:

«1.  Оголошує одноголосно заяву прийнятною.

2.  Постановляє одноголосно, що було порушення статті 8 Конвенції.

3.  Постановляє чотирма голосами проти трьох, що констатація порушення сама по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за будь-яку моральну шкоду, якої зазнала заявниця.

4.  Постановляє одноголосно, що:

(a)  упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявниці 222 (двісті двадцять два) євро компенсації судових та інших витрат разом з будь-яким податком, що може нараховуватись; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b)  зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявниці стосовно справедливої сатисфакції.»